Як навчитися жити серед людей?

Як навчитися жити серед людей?

Життя — штука цікава. Усі батьки бажають своїм дітям добра. І більше(як жартують про пігулки від жадності). А ще бажають, щоб усе добро до них потім же і повернулося. Бумерангом. Бажають усі, а отримують бажане одиниці. Тому що виховання дитини — процес складний і не всім до кінця зрозумілий.

Спостерігала я одного разу таку картину. Вишли взимку на прогулянку вихованці крихітного провінційного дитячого садка числом в декілька чоловік. День прекрасний: сонечко світить, доріжки розчищені, трохи припорошені свіжим сніжком.


Вихователька вирішила маленьких діток зайняти. Нудно адже просто ходити по доріжках або стояти і по сторонах, де нічого не відбувається, витріщатися. Та і програму виконувати потрібно.

Дала вона діткам по маленькій дерев'яній лопатці, одну собі узяла і говорить:

— Дивіться, хлоп'ята, які доріжки чисті. Це наш сторож постарався, попрацював уранці рано, щоб вам ходити було зручно. А сніжок знову йде, доріжки засипає. Хочете спробувати лопатками сніжок поприбирати?


— Так! — радісно закричали діти, яким стояти стовпом зовсім не було цікаво.

— Ну тоді ідиті за мною і робіть, як я.

Вихователька поставила лопатку на стежину і тихенько пішла вперед, штовхаючи знаряддя перед собою.

Задоволені діти запихтіли услід. Навіть щось подібне до змагання влаштували, у кого краще виходить. Вихователька хвалила усіх.

І раптом з'явилася одна з мам. Ох, вона і кричала. Не вибираючи слів. Костила усіх підряд, кричала, що з дітей прислугу роблять; але більше усіх дісталися працівникам дитсаду. Вартуючи тут же сталі п'яницями, ледарями, неробами, яких гроші зазря отримують, а вихователька — дурною і садисткою.


Діти спочатку кліпали очима, потім покидали лопатки в сніг. А потім одна дівчинка голосно заявила, що поскаржиться мамі, що їх працювати примушують за якихось дурнів.

Вихователька стала виправдовуватися, але матуся тільки голосніше кричала. Вона навіть слухати не хотіла, що в якихось там виховних планах є розділ "Труди".

Її ніщо і ніхто не цікавив. Захотілося виплюнути, вилити на когось злість, вона і виплюнула. Що їй якісь люди?! Будь то вихователька або незнайомі вартуючи, або якісь там діти. Якщо злість палить зсередини, то все одно, на кого вона виллється, ця накопичена агресія. Аби вилилася.

Як ви думаєте, чи може такий батько виховати нормального члена суспільства, здатного жити в соціумі?

Чому ми хочемо, щоб дитина росла спокійною і працелюбною, і в той же час ні до якої праці дітей не привчаємо і спокою позбавляємо необдуманими розмовами і власною стервозною поведінкою?


Чому ми говоримо дітям про повагу до людської особистості, але цю саму особу ні в кому впритул не бачимо, окрім себе, коханих?

Хіба така вже рідкість, що ми при дітях костимо на усі кірки і не вибираючи слів уряд, чиновників, сусідів, учителів і вихователів, а потім дивуємося, що діти цинічні і грубі.

У міському автобусі молода мама їде з дитиною трьох-чотирьох років. Голоси у обох дзвінкі, так що мат розноситься по усьому автобусу. Спочатку я подумала, що вони лаються. Виявилось, немає; цілком дружньо і навіть весело розмовляють.

Не знаю, як діють на вас подібні сцени, а мене від них коробить.

І як навчитися жити серед таких людей?



Надрукувати