Щастя — непомітно. А найщасливіші люди — не ті, хто виглядає для усіх красиво, багато, успішно і хто у усіх на видноті. А ті, кого ми часто навіть не помічаємо.
Не так давно я став замислюватися про дружбу. Не просто про дружбу, а про справжню дружбу. Скільки має бути друзів? Для чого вони потрібні? Яку роль грають в нашому житті? Яку роль я граю в життя друзів? І де знайти справжніх друзів?
Дурень! Кінчений ідіот! Навіщо? Для чого треба було це говорити? Що тебе не влаштовувало? Що? Адже все було так добре, навіть відмінно. Найголовніше — зручно і ніскілечки не напружувало. Зустрічі, прогулянки, поцілунки, секс, врешті-решт. Адже все є, все влаштовує обох і навіть подобається. Ні ж, вирішив в коханні признатися.
Я давно хотів хреститися. Хрестившись, мав намір стати, ні більше ні менше, справжнім православним християнином з повним, так би мовити, пакетом прав і обов'язків. І хрестився, будучи вже дорослою людиною.
Людина — єдине з тварин, яке змушує себе і інших до того, що виснажує, іноді нівечить тіло і душу праці. Коли все, що необхідно для безбідного життя, у нього вже давно під рукою.