Книгочеям. Дівчинка, з якою дітям не дозволяли водитися

Книгочеям. Дівчинка, з якою дітям не дозволяли водитися

Це черговий відгук про спільно прочитану книжку із серії "" те, чого не читала мама, коли була маленькою "".

Книга видана в 2002 р, вид-во "" Росмен "", автор Ірмгард Койн, переклад з німецької Т. Ступникової.

Про що книга: про життя, про проблеми, які хвилюють дорослих і дітей

Для кого: людей від 6 років приблизно, не впевнена, що чоловічої статі (після прочитання уривків у тексті вирішуйте)

Треба відразу сказати, що видана у нас книга недавно, але написана вона була в 1936 р., тому дія відбувається при інших декораціях і умовах. Основна рушійна сюжет проблема - суперечність між світом дорослих, з набором правил поведінки в суспільстві, виховання дітей і, зі світом живих дітей, допитливих, не здатних лицемірити, які "не вбудовуються" "в цю систему. Оповідь ведеться від імені дівчинки-школярки, яка описує всі важливі події свого життя. Періодично з нею трапляються різні історії.

Уявивши собі на хвилинку, що хто-небудь з батьків головної героїні "" зайшов "" би в батьківську конференцію поскаржитися на поведінку головної героїні, можна не сумніватися, що він був би віртуально освистаний і закиданий "" помідорами "". Ось приблизний список її "" гріхів "":

  • не стала ридати "" за компанію "", коли вчителька в школі оголосила про смерть старої директриси, яку ніхто з учнів і не бачив,
  • грала з хлопчаками в "" шайку несамовитих бандитів "". Одного разу вони спиляли ялинку на Різдво для старої жебрачки, іншого разу "помстилися" "одній дамі, яка постійно на них скаржилася батькам - кинули у вікно череп;
  • пригостила одного пана коньяком з папіної шафи;
  • прогулювала уроки, гуляючи по музею;
  • обсипала синькою дівчинку-ябеду;
  • на пишному прийомі намагалася пояснити панам і дамам, що равликів шкода їсти, заспівала пісеньку про равлик;
  • закопала класний журнал у землю;
  • разом з іншими "бандитами" "написала листа імператору, щоб закінчив війну і розібрався з поганими вчителями;
  • і ще багато іншого в тому ж дусі.

Це дуже зворушлива книжка, і її можна читати не тільки разом з дитиною, а й самостійно.

Деякі глави прямо-таки просяться бути виділеними курсивом, наприклад глава "" У нас нова дитина "". Починається вона так: "Я хочу померти. Адже у нас з 'явилася ще одна дитина. Все мені здається сумним і похмурим. На вулиці зараз спекотне літо, у мене на душі противна безсніжна зима. Ніхто мене не любить, і ніхто мені нічого не забороняє - я можу робити все, що захочу. Моя мама хвора. Один раз, коли я була маленькою, у неї теж був грип. Я сиділа тоді біля її ліжка, читала їй по картинках свою книжку і розповідала про бурштинову фею і коней, які бігають по сходах і визирають з вікон казкового будинку. Мені дозволяли любити маму, і вона мене теж любила. Коли вона лежить у ліжку, і на ній надіта довга нічна сорочка з білим мереживом, мама нагадує мені маленького Христа. Але тепер у неї нова дитина, і вона її весь час цілує, а мені навіть не дозволяють читати їй вголос. Тітка Міллі каже, що я не повинна робити цього, тому що мама занадто погано себе почуває і ще дуже слабка. Але я напевно знаю, що я їм більше не потрібна, тому що тепер у них є інша дитина. Адже вони завжди говорили, що хочуть дитину, яка була б слухнянішою, ніж я. Чому тільки я раніше нікого не слухалася! Але ж я ніколи не думала, що буду так жахливо покарана "".

Далі мені дуже подобається ще одне міркування дівчинки, коли вона чує, з якою радістю батько повідомляє всім, що народився нарешті хлопчик: "" Навіщо ж вони тоді купили мене, якщо їм більше хотілося хлопчика, а я дівчинка? Можливо, вони купують дітей у притулку і дівчатка коштують дешевше, а мій батько купив мене тільки тому, що він в той час ще мало заробляв і на хлопчика у нього не вистачало грошей? Адже купили ж вони новий буфет, а старий буфет без жодної жалості віддали товстій старій вдові тому, що їй з буфетом буде легше вийти заміж за листоноші, і ще тому, що вона раніше допомагала моїй матері робити велике прання "".


Доньці моїй дуже сподобалася історія з синькою, коли героїня розсердилася на дівчинку на ім 'я Траутхен (за те, що та наябедничала про одну спільну проказу) і обсипала її синькою для білизни. Дівчинка закричала і побігла до водопровідного крана, і спробувала відмитися, від чого, природно, стало тільки гірше. Ось як далі розвивалися події:

"Увечері, коли ми всі затишно сиділи за вечерею, в кімнату раптом нахабно увірвалася фрау Мейзер. Вона вилила і тремтіла, як тремтить пудинг, коли мій батько вдаряє кулаком по столу. Фрау Мейзер тягла за собою Траутхен. Я її спочатку навіть не впізнала, оскільки після миття під краном Траутхен стала зовсім синьою. Вся синя. Це було чудово, я теж коли-небудь пофарбуюся в синій колір. Я ніколи не думала, що Траутхен може бути такою красивою. Замість того щоб зрозуміти це і радіти, фрау Мейзер кричала, що я понівечила її дитину, і вимагала відшкодування шкоди "".

Єдиний для мене розлад - кінець книги. Заключна глава залишає відчуття поглиблення кризи відносин "" дорослі-діти "". Останній абзац: "Я всього цього (мова йде про" "нещасне кохання" "- авт.), звичайно, не переживу, ну а якщо переживу, то більше ніколи не буду пристрасно закохуватися. Ніколи, ніколи, ніколи в житті! Любов - це найжахливіше, що може бути на світі. Страждання, які приносить любов, дівчинці взагалі не під силу витримати. Тепер я це добре знаю "".

І смішно, і сумно. Довелося присочинити додаткову кінцівку разом з моєю співчитачкою.


Надрукувати  

Схожі матеріали