Казка про кішку

Казка про кішку

Максим спав в колясці, а я сиділа поряд на травичці і читала книгу. Гарненька полянка, поруч річка, ліс, неподалік невелике село. Ми часто гуляємо в цих краях - від будинку недалеко. Так вже повезло нам - жити у будинку з видом на ліс.

Кішка, трибарвна пухнаста красуня, прийшла з лісу. Потерлася об мої ноги. Потім голосно сказала: «Мыр» - і залізла до мене на коліна. «Нічого собі зухвалі кішки пішли», - подумала я і спробувала струсити з себе тварину. «Нічого собі негостинна яка», - напевно, подумала кішка, але вголос сказала тільки: «Мыр» - і вчепилася кігтями мені у брюки.

«Дійсно, що це я якась негостинна«? - подумала я і посунула кішці шоколадку. Гостя подивилася на мене з докором. »Ну, вибачте, - знизала я плечима, - чим, як мовиться, багаті. Ти ж геть взагалі з порожніми рука. лапами прийшла«. Кішка, нарешті, розтискала кігті - дійсно порожні. Зітхнули хором, кожна про своє.

А нічого так кішка, чистенька, видно, що не вулична. Гаразд, нехай лежить. Прийду, кину брюки стирати, хіба мало який бруд. І знову докірливий котячий погляд.

Я уткнулася в книжку, на колінах муркотав теплий клубочок, в колясці спав син. практично ідилія.

- І все-таки чогось для ідилії бракує, - сказала я.

«Я б навіть сказала когось«, - подумала кішка.


- Ну, знаєш що, ось ти хоч не починай, - огризнулася я.

«А я чого, я взагалі кішка, і мої думки - плід твоєї буйної фантазії«, - прикинулася валянком кішка.

Я встрянула головою. Уміння читати котячі думки - це вже поганий знак. Кішка прикрила очі і нічого не подумала. Вона спала, згорнувшись клубком у мене на колінах.

Через якийсь час заворочався Макс, прокидається. Потрібно збиратися і йти у бік будинку, скоро обід. Кішка знову спробувала зачепитися за мої брюки, але я рішуче струсила її на землю.

- Доки-доки, красуня, нам пора.

Але кішка і не думала залишатися, вона побігла слідом за нами. Ось ще не хапало.

- Йди додому! - рішуче сказала я. - Ти де живеш-то, в лісі чи що?

Кішка зневажливо подивилася в мою сторону.


- Може, в селі? Вже не з міста ж ти сюди бігаєш гуляти.

Кішка з незворушним видом бігла поруч. Ну ось, ув'язалася. Загубиться адже, жалко. Може, через село пройти? Якщо вона місцева, спробуйте визнає хто-небудь.

Я згорнула у бік села. Макс сидів в колясці і дивився на всі боки. Побачивши ту, що біжить поруч кішку, щось радісно залопотав. Тварина посміхнулася. Що?! Нет-нет-нет, кішки не посміхаються і не думають, це мені, напевно, голову напекло.

Те, що було колись звичайним селом, перетворилося на котеджне селище. Посеред вулиці стирчав червоно-синій телефонний автомат, на будинках висіли супутникові антени. «Потрібно ж, технічний прогрес дістався і сюди. А мені Інтернет нормальний провести не можуть», - зітхнула я. Втім, декілька старих дерев'яних, але добрих будиночків ще залишилося.

Хазяїн одного з таких, маленький сухуватий старичок, сидів на призьбі і палив щось дуже міцне. Тютюн, махорку? Я вирішила не підходити близько і вже зібралася запитати, чи не знає він, чия це кішка.

- Гляньте, Мурка гостей привела, - засміявся дід. Я докірливо подивилася на кішку. Та показала мені язик і радісно побігла до діда. Що?! Я поклала долоню собі на лоб. Точно, гарячий. Додому-додому-додому.

- Добре, що ваша кішка знайшлася. Поки, Мурка, більше не втікай, - сказала я і зібралася ретируватися.

- Ну що ж ти відразу йдеш-то? - крикнув мені дід і викинув свою смердючу цигарку. - Посидь хоч, відпочинь.

«Яке відпочинь, насиділася вже, мені ваша кішка усі ноги відлежала«, - подумала я. А вголос сказала:

- Спасибі, нам додому вже пора.


- Та посидь п'ять хвилин, встигнеш додому-то. Тобі котеня не потрібно? А то у нас Мурка п'ять штук принесла, куди ось їх дівати? Говорила мені бабка - втопи, а у мене, розумієш, рука не піднялася. Ну, маленькі ж, беззахисні. А віддати нікому - усе село вже котенятами забезпечили, - зітхнув дід. З хвіртки вискочив пухнастий колобок місяців трьох від народження і помчав за сусідською куркою.

Я подивилася на Макса, він зосереджено гриз ремінь безпеки. Ну, гаразд, декілька хвилин і правду можна посидіти.

- Ти з ким там базікаєш знову? - пролунав жіночий голос з боку будинку. Я обернулася, біля хвіртки стояла старенька, на руках у неї сиділо котеня.

- Та Мурка гостей привела, - відповів їй дід. - Котеняти ось намагаюся прибудувати.

- Спасибі, але у мене дитина. - спробувала заперечити я.

- А дитині з котеням веселіше буде! - знайшовся дід.

- Так-так, - підтвердила його дружина.

Кішка прикидалася, що спить.

По вулиці йшов молодий чоловік і ніс котеня, що втекло за куркою. Вид у нього був роздратований.

- Сусід новий, лаятися йде, - засмутилася бабуся. - Говорила тобі, втопи!


Кішка незадоволено смикнула хвостом.

- Ваш?! - грізно запитав чоловік.

Дід розвів руками:

- Чого натворив? Курка-то жива?

- Яка курка? - здивувався чоловік. - Я курей не тримаю. Собаку мою сторожову у будку загнав, - потім раптом засміявся. - Ні, це адже яку ганьбу - котеня злякався! Доведеться іншого пса брати.

Котеня він під час розмови сунув мені в руки.

- Це не мій, - спробувала заперечити я.

Котеня вчепилося кігтями мені в коліно. Макс засміявся і потягнув до нього руки. Починається.

- Ні-ні, я його не візьму, мені нікуди, - сказала я, але мене ніхто не слухав. Хазяїн кішки розмовляв з сусідом про водопровід. Я спробувала непомітно встати і посадити котеня на крамничку, але тут заволав Макс - йому набридло сидіти без діла в колясці. Чоловіки замовкли і подивилися в нашу сторону.

- А це дочка ваша? - запитав сусід. - І онук?


Дід, який закурив чергову смердючу цигарку, закашлявся.

- Це гості, - відповів він.

Кішка переповзла на коліна до сусіда. Сусід спробував її струсити, але вона вчепилася кігтями йому у брюки і зробила вигляд, що спить.

- Эээ. - не знайшовся, що сказати на таку зухвалу поведінку з боку кішки сусід. Я хихикнула про себе. Залишений мною на лавочці котеня дивилося на мене із сльозами на очах. Сльозами?! Додому-додому-додому!

- До побачення! - попрощалася я.

- Йдіть вже? - запитав сусід.

- А котеня як же? - запитав дід з докором.

«Так! А котеня«? - подумала кішка.

«А як же я«? - подумало котеня.

«Котеня«! - благально дивився Макс.


Я схопилася за голову.

- Вам погано? - хором запитали хазяїн кішки і сусід.

«Так, їй погано! Що ти сидиш? Йди, проводь її додому«, - подивилася на сусіда кішка.

- Давайте я вас проводжу, - запропонував сусід.

- Не потрібно, - спробувала заперечити я. - Я добре себе почуваю.

- Проводи-проводи, - висунулася з хвіртки хазяйка. - Хіба мало що. Котеняти не забудьте!

***

- П'ять штук! І куди їх дівати? - запитав Влад у котрий раз. У саду катався клубок з пустуючих котенят. Машка, їх матуся, спокійнісінько спала на лавочці.

- Михалыч вже давно усе село котенятами забезпечив. І куди тепер цих?

З будинку з бойовим кличом вискочив Макс і помчав до котенят. Ті відразу ж кинулися врізнобіч. Макс зупинився, на його личку було написано розчарування, яке тут же змінилося хитрющей посмішкою, і він попрямував до Машке. Та зробила вигляд, що не помітила Макса, що полює на неї, і деякий час терпіла його стусани і інші «ніжності». Потім граціозно схопилася на огорожу і почала наводити красу.

- Не хвилюйся, прибудуємо ми Машкино потомство, - посміхнулася я чоловікові.

«Чула, Маші? - подумала я. - Сходь в ліс погуляй, може, зустрінеш там любителів кішок. Тільки не надумайся приводити симпатичних дівчат! Пошукай краще за хорошу молоду людину. У Влада сестра не замужем, і вона якраз сьогодні у нас в гостях«.

«Будеш ще мене учити«, - подумала Машка і посміхнулася.

Ви представляєте, кішки уміють думати, посміхатися і ще непогано розбираються в людях.


Надрукувати  

Схожі матеріали